ІСТЕРИКИ. СПОСОБИ ЗАПОБІГАННЯ

Ваш малюк не збирається припиняти вже другу істерику за сьогодні, і в кімнаті знову лунають пронизливі, нестерпні крики. Ви із задоволенням втекли б із дому і пішли світ за очі, але... на жаль, треба шукати більш раціональний вихід із цієї ситуації.

Звісно, такі моменти паралізуючого хаосу роблять істерики ще більш дошкульними. Однак не варто розглядати їх, як стихійне лихо, намагайтесь ставитись до подібних перепадів дитячого настрою як до можливості навчання.

Причини виникнення істерик у дітей

Істерики можуть набувати різних форм – від ниття та плачу до криків, ударів об підлогу, смикання ногами й руками, аж до затримки дихання. Вони однаково властиві і хлопчикам, і дівчаткам, і, як правило, відбуваються у віці від одного до трьох років.

В одних дітей істерики трапляються частіше, в інших рідше. В цілому, це нормальна частина розвитку дитини. За допомогою істерики малюки демонструють своє засмучення чи фрустрацію (пригніченість від неможливості задовольнити свої бажання).

Істерики трапляються, коли діти відчувають втому, почуття голоду, дискомфорт або ж через те, що вони не можуть отримати бажане (наприклад, предмет або увагу батьків). Вміння справлятись з фрустрацією – це навичка, яку діти набувають протягом тривалого періоду часу.

Істерики найчастіше спостерігаються протягом другого року життя, у той період, коли в дітей ще тільки починають розвиватись мовні навички. Оскільки малюки ще не вміють передавати словами те, чого вони хочуть, що відчувають або чого потребують, невдалі спроби зробити це можуть спровокувати появу істерики. В міру розвитку мовних навичок істерики найчастіше минають.

Також діти прагнуть незалежності й контролю над своїм оточуючим середовищем – більшої незалежності й більшого контролю, ніж їм під силу на даному етапі розвитку. Це часто провокує сварки з батьками, оскільки дитина думає: «Я можу це зробити сам» або «Я хочу це, дайте мені це негайно». Коли діти виявляють, що не можуть впоратись із чимось і не отримують бажаного, вони влаштовують істерику.

Як уникати істерик

По можливості намагайтесь запобігати виникненню істерики, попереджувати її. Ось деякі поради, які допоможуть вам у цьому:

• Надавайте дитині достатньо позитивної уваги. Візьміть за звичку особливо відзначати, акцентувати увагу на хорошій поведінці дитини. Заохочуйте вашого малюка похвалою й увагою до його позитивної поведінки.
• Давайте дітям контролювати деякі дрібниці. Пропонуйте їм кілька варіантів вибору, наприклад: «Ти хочеш апельсиновий чи яблучний сік?» або «Ти хочеш чистити зуби до чи після прийняття ванни?». Таким чином, ви зможете уникнути постановки питання у формі: «Ти будеш зараз чистити зуби?», яке практично завжди призводить до негативної відповіді.
• Зберігайте заборонені для дитини предмети поза її увагою й досяжністю. Це знизить імовірність сварок із цього приводу. Зрозуміло, що це не завжди можливо, особливо поза домом, де у вас немає можливості контролювати навколишнє оточення.
• Відволікайте дитину. Отримуйте користь з поки що нестійкої концентрації уваги вашого малюка, пропонуйте йому щось інше замість того, чого йому не можна. Почніть нове заняття замість того, яке заборонене або засмучує його. Або просто змініть обстановку. Виведіть дитину на вулицю, заведіть у дім або переведіть в іншу кімнату.
• Допомагайте дітям оволодівати новими навичками й досягати успіху. Допомагайте дітям вчитись чогось нового. Хваліть їх, щоб вони відчували внутрішнє задоволення й радість від того, що тепер можуть зробити щось самі. Починайте з чого-небудь простого й тільки потім, після того як дитина його опанує, переходьте до більш складних завдань.
• Докладно розглядайте можливість виконання прохання дитини. Чи не є воно надмірним, невиправданим? А може, ні? По можливості, давайте дитині бажане.
• Враховуйте межі можливостей вашої дитини. Якщо ви знаєте, що ваш малюк стомлений, то в цьому випадку ви повинні розуміти, що зараз не найкращий час, щоб йти з ним у магазин або звертатись із проханням виконати якесь доручення.

​Якщо існує загроза безпеці дитини, а вона при цьому продовжує робити те, що ви їй заборонили, покарайте її, поставивши в куток чи в інше нейтральне місце (застосуйте так званий тайм-аут), або просто надійно утримуйте протягом кількох хвилин. Будьте послідовними. Не йдіть на поступки в питаннях безпеки.

Тактика поведінки під час істерики

Реагуючи на істерику, найголовніше зберігати спокій. Не ускладнюйте проблему власною фрустрацією або гнівом. Нагадайте собі, що ваше завдання полягає в тому, щоб навчити дитину заспокоюватись. А для цього важливо самим бути спокійними.

Ваші дії та вчинки є прикладом для дитини. Бити чи давати шльопанці дитині не можна в жодному разі. Адже так ви дасте зрозуміти, що використання сили й фізичних покарань – це норма. У довгостроковій перспективі це може призвести до ще більш негативної поведінки. Намагайтесь запасатись достатньою кількістю самовладання, якого вистачить вам обом.

З істериками треба справлятись по-різному, у залежності від причини, через яку ваша дитина засмучена. Іноді вам необхідно дати їй атмосферу комфорту та спокою. В інших випадках краще ігнорувати емоційні сплески й відволікати її новим заняттям. Якщо ваша дитина стомилась або голодна, їй слід подрімати або перекусити. Якщо істерика відбувається після того, як ви в чомусь відмовили дитині, зберігайте спокій і не розпочинайте детальні пояснення про те, чому ви не можете дати їй те, що вона хоче. Спробуйте зацікавити дитину чимось іншим. Змініть заняття.

Дітей, які під час істерики можуть заподіяти шкоду собі чи іншим, необхідно відводити в тихе безпечне місце, щоб вони заспокоювались там. Так слід чинити, коли істерика відбувається у громадських місцях.

Діти дошкільного віку та старші часто використовують істерику як спосіб домогтися свого (звісно, якщо в них є досвід, який підтверджує, що така поведінка діє). Дітей шкільного віку доречно відправляти заспокоюватись в їхню кімнату.

Замість того щоб встановлювати певний ліміт часу, скажіть дитині, що вона повинна залишатись у кімнаті, доки не відновить контроль над своєю поведінкою й емоціями. Це дасть їй права й можливості: вона зможе впливати на результат власними діями й тим самим оволодіти почуттям самоконтролю, яке було втрачене під час істерики. Але якщо ви відправляєте дитину в кімнату не тільки через істерику, а й за проявлену негативну поведінку (наприклад, за те, що вона когось вдарила), варто чітко встановити певну тривалість покарання.

Після бурі

Не піддавайтесь на істерику дитини. Цим ви тільки підтвердите, що вона знайшла ефективний спосіб домогтися свого. Хваліть дитину за відновлення самоконтролю та враховуйте, що після істерики вона, імовірно, дуже вразлива й чутлива, оскільки, швидше за все, зрозуміла, що поводилась, м'яко кажучи, не дуже добре. Тепер (коли ваша дитина заспокоїлась) прийшов час обіймів і запевнень у тому, що ви любите її, незважаючи ні на що.

Проконтролюйте, щоб у дитини була достатня кількість сну. При недосипанні діти можуть ставати гіперактивними, роздратованими й демонструвати крайнощі в поведінці. Здоровий сон запобігає великій кількості істерик. Дізнайтесь, скільки часу на сон потрібно вашій дитині в її віці. Час здорового сну має задовольняти її індивідуальні потреби й може дещо відрізнятись від норми.

Коли необхідно звернутись до лікаря

Звертайтесь до лікаря у випадку, якщо:

• Ви часто відчуваєте гнів або втрачаєте контроль, коли реагуєте на істерику дитини.
• Ви поступаєтесь істериці.
• Істерика псує ваші взаємини з дитиною.
• У вас виникають питання про те, що ви робите або що робить ваша дитина.
• Істерики стають усе більш частими, інтенсивними або тривалими.
• Дитина часто заподіює біль собі або іншим.
• Ваша дитина здається дуже роздратованою, постійно сперечається й погано йде на співпрацю.

​Лікар допоможе визначити, чи є в дитини проблеми зі здоров'ям, які можуть посилюватись істериками або спровокувати їх. Так, проблеми, пов'язані зі слухом чи зором, хронічні захворювання, затримка мови або порушення здатності до навчання можуть робити дітей більш схильними до істерик.

Пам'ятайте: істерика зазвичай не є причиною для занепокоєння і в більшості випадків припиняється без втручання збоку. В міру дорослішання діти поступово набувають навички самоконтролю, вчаться співпрацювати, спілкуватись та долати роздратування. Чим менше фрустрацій і чим більше контролю над поведінкою, тим менше істерик і щасливіше батьки.

З повагою: психолог Тетяна СЛІПЧУК